Цінності

На зламі цінностей або кордони війни.

На зламі цінностей.

На межі між 2017 та 2018 роках Україна, яка перейшла у четвертий рік  військового конфлікту дуже символічно отримала два дня святкування Різдва Христового – 25 грудня разом з західним суспільством та 7 січня  традиційне святкування сучасного українського  суспільства. І хоча більшість мусила б не помітити (адже кількість святкових днів у календарі не змінилась) соціально психологічні зміни такого подвійного святкування, але приємні відчуття мені не дають спокою…

Я не є прихильником визначеної релігійної конфесії, і с задоволенням відвідую будь який Храм, де відчуваю силу Бога, силу Любові, Добра та Віри, навіть якщо люди, що наповнюють Храм, дещо не відповідають моїм очікуванням. Тому ні в якому разі своїм текстом не хочу образити будь кого, хто є глибоко віруючою людиною та притримується визначених релігійних правил. Спробую висловити свою думку в дещо ширшому розумінні, яке відкрилося для мене в ці святкові дні на межі 2017 та 2018 року.

Кожна людина це система цінностей, яку створювали батьки та оточення з дитинства. Кожен день та кожен досвід людини впливає на нашу систему цінностей. Людина істота соціальна та безумовно, знаходячись у будь якому суспільстві, сприймає вплив поля цінностей на свою особистість, і не важливо, чи обізнано це відбувається чи ні.  Знаходячись в  полі цінностей своєї сім’ї, свого оточення,  свого міста, країни – кожна людина реагує. Сильні особистості мають хоробрість  виказувати спротив  навіть  цінностям суспільства, мудрі мають уміння привносити в цінності суспільства свій вплив, де-хто піддається впливу та рухається за течією.

Узагальнена картина індивідуальних цінностей  з урахуванням кожної особистості і є цінності суспільства. Визначити цінності суспільства навіть однієї країни завдання надскладне тому, що цінності перебувають в постійних змінах. Але оглядаючись на великі інтервали часу ми маємо можливість досліджувати, як змінюється  поле цінностей України чи окремо взятого міста в Україні. Якщо поглянути на Україну  одразу після розвалу СРСР та сьогодні у координатах цінностей  – ми маємо надзвичайні зміни. Зміни цінностей обов’язково призводять до змін у житті та оточенні, і позитивні зміни  у цінностях не завжди призводять до позитивних змін у житті, але з часом….

Не можна засуджувати людину за її систему цінностей, можна лише зрозуміти причини з яких виникли ці цінності. Наприклад народ України пройшов через чисельні  випробування: загарбницькі війни, революції, випробування голодом, переслідуваннями за інші думки, знищення релігій та інше, і наслідком цих випробувань було створення  тих цінностей, які допомагали вижити цілим родинам (як би ми критично до них не відносились).  З огляду сьогодення ці цінності виглядають не позитивними, наприклад:  недовіра до оточення, зв’язки з впливовими людьми та можливість домовитись, дії  або бездіяльність через страх бути засудженим та покараним, відсутність  ініціатив. Саме історичні події відображені в індивідуальному досвіді кожної людини створили систему поведінки, де  на першому місті не дія, а очікування, не власна активність, а делегування повноважень, тому, кого ми будемо вважати лідером або через не виправдані очікування та не виконанні вимоги  тихо засуджувати.  У владі чи у трудових відносинах люди звикли шукати “татка”, який зробить за нас все, а ми будемо співати славу та насолоджуватись створеним благом. Десь в тому світі історичного минулого ми побачили та запам’ятали щастя і готові захищати історичне минуле, сподіваючись на його повернення у  зовсім іншому сучасному світі електронних технологій, не розуміючи неможливість зворотнього руху історії.  Проживаючи у великому Світі ( планета Земля, Україна, окреме місто, вулиця), ми спотворили відчуття власності до маленької (чи великої) домівки,  простору автомобіля та купюрам власного гаманця, віддавши можливість бути власником Світу комусь іншому.  Нам стало дійсно набагато легше відчувати себе частиною чогось великого, відправляючи відповідальність Великому, а собі залишаючи Марні надії, що Великий буде працювати саме на Вас маленького.

Але узагальнення цінностей цікаво  розглядати через певні проміжки часу, в статичній картині  більш цікаво розглядати індивідуальну структуру цінностей у суспільстві.

По різним оцінкам  в Україні  від 4,1%  людей мають ту систему цінностей, яка в сучасних умовах здатна забезпечувати розвиток суспільства та через своє соціальне активне становище  мають можливості впливати на розвиток суспільства, інша частина суспільства або виявляє інертність до руху або через своє тяжіння до ностальгічного минулого виявляє протистояння розвитку. В той час  як в Західному суспільстві 15% відсотків середнього класу, озброєного сучасними прогресивними цінностями, рухає суспільство у напрямку зростання добробуту.

Близько 60% мешканців України знаходяться в зоні очікування і відсутності активності через страх, що може бути і гірше (адже люди пам’ятають, що спротив, революції та будь яка боротьба призводить до погіршення стану та відмовляються від своїх прав через страх). Близько 15% вже втратили свій страх, але не здатні створювати системи  які б змінювали життя через брак ресурсів часу, фінансових ресурсів та знань, але їх рушійна сила – це бажання самовираження. Близько 20% – відмовились від традиційних цінностей на користь секулярно-раціональних, але не мають потреб у самовираженні забезпечуючи  свій власний добробут у відповідь на страх залишатися у некомфортних зонах зубожіння. (http://gurt.org.ua/news/recent/17872/bull/)

Структура українського суспільства не дозволяє створити прорив  можливостей, адже 55% населення це літні люди, яким надзвичайно важко змінювати цінності сформовані протягом життя.  15 відсотків людей молодого та  середнього віку здатні до змін у свідомості для прогресивного руху, біля 3% людей – направленні на здоровий спосіб життя та екологічний сталий розвиток  і вважають саме це головним рушієм розвитку суспільства. Нажаль проти розвитку  суспільства виступають ті люди, які мають бажання  повернути історію назад 10% та ті, хто перебуває в стадії руху по течії 15%, деградуючи у  шкідливих звичках та звичках жити за рахунок державної допомоги або незаконної діяльності.

З ким наше майбутнє?

Рухає країну до розвитку  –  середній клас. І попри те, що в країні іде цілеспрямована політика на знищення середнього класу через монополізацію, корупцію та спотворення правил на економічних ринках – середній клас в Україні постійно зростає. На мій погляд середній клас не визначається  виключно своїми фінансовими статками, як це інколи прийнято вважати. Середній клас це поєднання можливості вільно  та критично думати та мати бажання і можливості впливати на ситуацію через активні дії. Рушійною силою середнього класу – є система спільних прогресивних  цінностей та бажання  поширення системи цінностей.

Цінності

В Україні відчувається це поширення  прогресивної системи цінностей, яка надає спорідненість із західним суспільством. З кожним роком у українців збільшується попит на рівність всіх перед законом, українці знову здатні до самозахисту своїх інтересів. Спостерігаючи за успішним світовим досвідом, ми  надаємо особливе місце інтелектуальним цінностям та переоцінюємо перспективу власного розвитку перед  кіпою грошей сьогодні. Українці схильні до дій для побудови майбутнього. Ми знову готові відкрито з довірою спілкуватися в рівних умовах для розвитку та спільного творення. Ми отримали відчуття власності та відповідальності за навколишнє середовище – чи то вулиця, чи місто, чи  у питаннях України та Світу в цілому. Ми не бажаємо бути маленькою бездіяльною частиною чогось великого та вклонятися одноосібному лідеру-творцю, ми стаємо схильними до круглого столу у взаємовідносинах з оточенням на рівних умовах. Українці за мультилідерство, але з персональною відповідальністю.

Ми ще тільки на початку шляху ставлення та розвитку, але визнання на державному рівні цінностей західного суспільства (яке для мене символічно саме у святкуванні Різдва 25 грудня) – це перший крок до цивілізованого узгодження цінностей не через конфлікти та війни, а через дослідження та діалог.

Військові кордони у битві за цінності

Військові події на Донеччині  це боротьба за цінності. Люди, які роками звикли думати у зручній системі цінностей, підбурювані тими, хто утворив великі статки та використовував інших  у звичній системі цінностей, забезпечив собі  та родинам щасливе життя, – стали на захист своїх цінностей без дослідження і діалогу. Міста, які відчули цей потужний удар, знаходячись на безпосередній лінії вогню, мали можливість швидше провести дослідження через порівняння.

Мені сьогодні здається, що ціностний кордон між двома системами пролягає не через ті самі міста де відбувається озброєний конфлікт. Цей кордон проходить через кожного з нас, наскільки ми обрали ту чи іншу систему цінностей, наскільки узгодили їх в собі.

Міста Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь виглядають менш окупованими ніж інші міста Дніпропетровської, Запорізької та інших областей України, де цінності багатьох                        “мажуться на Хліб” . Краматорськ, Слов’янськ, Маріуполь отримали надзвичайний досвід – необхідність активності суспільства, через  участь у всіх сферах життя міста, і без цієї активності місто набуває інших цінностей та змінює напрямок розвитку. Нажаль міста,  такі як Кам’янське та Дніпро, позбувшись назви,  що проектує систему цінностей минулого, залишились у зоні конфлікту цінностей.

Міська влада Кам’янського попри чисельні декларації про підтримку України, про підтримку реформ та державного курсу на європейські політики повністю підтримує цінності агресора. Міська влада не стала прозорішою, ми не стали відкритими перед громадою, не підтримуються принципи рівних прав громадян, залишаються  бізнес можливості через контакти з впливовими, влада не зацікавлена у активності мешканців міста та встановлює чисельні бар’єри у спілкуванні. Влада зацікавлена у постійному творенні образа “благодійника” (за кошти міського бюджету) якому повинні вклонятися всі мешканці. Більшість ЗМІ відпрацьовують лояльність до влади.  Саме така влада створює сьогодні всі умови для довгострокового конфлікту, однією рукою надаючи допомогу українським  воїнам на фронті, а іншою рукою підтримуючи систему цінностей   (або якщо хочете феодальний устрій)  країни з якою ми воюємо. Як би ж хлопці з фронту знали, що ті снаряди, які прилітають до них з боку ворога підтримані  ідеологічно тими, хто від імені влади привіз їм гуманітарну допомогу та  робив фото для ЗМІ біля танку….

АТОшнікам для зниження уваги до дій влади пропонують всіляку допомогу від земельних ділянок до ремонту квартир  саме ті, хто підтримує ідеологічну зброю проти України та їх побратимів, що залишились на війні.

Бізнес тихенько не перечить владі, бо має страх… Майже кожного придбано  владою за індивідуальним підходом. Вчителі будуть тихо мовчати, бо отримали підвищення заробітної платні. Директори шкіл тихенько будуть займати  місця на сесіях міської ради для того щоб на сесію не потрапили ті, що мають іншу думку.

Всі ознаки в місті Кам’янське (впевнений так в багатьох містах України) дозволяють стверджувати: Кам’янське – місто пізньосередньовічної країни з ознаками феодалізму. Останні сесії Кам’янської міської ради надають мені розуміння, що місто окуповане владою, яка має цінності спотвореного  грошима СРСР пізнього періоду. Вони начебто співають гімн України, а діють як в радянські часи, підтримуючи свого генерального секретаря сусідньої країни. Підтримка ж генерального секретаря Кам’янської міської ради не за рахунок ідеологічних  поглядів, а за рахунок банальних фінансових зацікавленостей. Кожний з депутатів, хто відмовився від свого права голосу, отримав право розпоряджатися окремим напрямком життя в місті, окремою частинкою бюджету та має окрему частку любові “Великого Володаря” малого світу, що ось-ось загине на історичних пагорбах змін. Не по газетних шпальтах оцінюйте їх, а по реальним цінностям та справам у відповідності до них. Переможець у війні визначається не там де говорять гармати, переможець у війні  визначається там, де з’являються сильні спільні цінності,  спільні цінності влади та народу, який готовий та здатен їх  приймати в серці та захищати на кордоні.

Саме  відсутність цих спільних цінностей влади та народу не дозволило закінчити військові дії на кордоні за лічені дні (як то обіцяв гарант Української Зради). Бо сьогодні цінності влади в Україні ( у більшості випадків) спорідненні з цінностями ворога, а український народ сам на сам боронить свою рідну землю та мрію про майбутнє для дітей в Україні.

Але годинник історії невпинно іде вперед. І попри страх та не усвідомленість більшості кожного дня відчуваю, як десь в Кам’янському ( чи в іншому місті) ще одна людина відкриває очі та має бажання вдихнути свіжого вільного повітря змін, приймаючи інші цінності зовсім іншої якості життя. А реформування України вже не можливо зупинити бо воно почалось знизу.

Сьогодні ми зробили величезний крок вперед, визнавши на державному рівні систему цінностей до якої прагнули прихильники Євроінтеграції. Наша мета знайти в кожному з нас сили для узгодження  двох систем цінностей  без війни та створити свою унікальну систему цінностей, яка разом з національною ідеєю України, дозволить зробити значний стрибок у зростанні України у світовому суспільстві   розвинутих країн – партнерів.

Тримайте свій кордон цінностей у злагоді! Кордон війни лише в тобі, а не десь далеко на Донеччині!

Саме  утворення спільних цінностей в одній Богом даній країні забезпечить їй МИР, культурне  та економічне зростання!

З Різдвом Вас!

Христос Народився! Славімо його!

Слава Україні!

1389033872_rizdvo-khrystove